Свідчення Івана Саса

Я пообіцяв бути віруючим, 

а Бог за молитвами Ковельської Церкви зцілив 

 мою психічнохвору дружину Галину! 

До увірування я жив, як усі: сім’я, діти, постійні турботи. Про Бога іноді згадував, але бути віруючим не думав. Надіявся на щасливе життя в цьому світі, про життя майбутнє не турбувався

.       У 1971 році всі мої мирські сподівання та мрії миттєво урвалися – раптово захворіла Галина, моя дружина. Ось як це трапилося. Повертаюся додому, а Галина лежить, нічого говорити не може, тільки видає якісь звуки, як ніби марить. З нею щось відбувалось: вона кричала, схоплювалася кудись іти, відмовилася приймати їжу. Біда! Де шукати порятунку? Ходив до знахарів, до «шептунів», – куди казали люди, туди і йшов. А ті в свою чергу обіцяли допомогти Галині і давали своєрідні ліки: хто хліб, хто воду, хто зілля, а полегшення не було. Її здоров’я і душевний стан погіршувалися – ворог не відпускав. Люди приходили подивитися на неї, як на якесь видовище. Не бачив я іншого виходу – вирішив звернутися до віруючих. Знаючи, що в сусідньому селі Запілля живуть потомствені віруючі, пішов до них додому. Йшов, усю дорогу плакав і нескінченно повторював: «Господи, я буду віруючим – допоможи, зціли». Прийшов до сім’ї Макарусів і крізь сльози почав розповідати про своє велике горе. Антоніна, хазяйка цього будинку, запросила мене в кімнату, де було зібрання. Серед тих, що зібралися, була і Марія Гочачко. Мене заспокоювали, казали, що Бог сильний зцілити Галину. Повернувшись додому, я дізнався, що за цей час родичі Галини відправили її в місто Олику до лікарні для психічнохворих. Приїхавши туди, я запитав лікаря, чи можуть вони її вилікувати. У відповідь почув: «Ой, мужчина, подивися на цих людей, вони тут вже по п'ятнадцять років. Можеш вважати, що в тебе жінки немає і твої діти – сироти». Мені було боляче і страшно уявити, що моя дружина, мама двох маленьких дітей, такою й залишиться (старшому сину було 2,5 роки, молодшому – 7 місяців). Я був в сильному відчаї, не знаходив виходу з ситуації, що склалася. 

Від величезної страшної фортеці, де розташувалася психлікарня, до траси Рівне– Луцьк добирався пішки. Йдучи кам’яною графською дорогою, я плакав. Діставшись додому, зустрівся з Анастасією Буднік. Вона твердо сказала, щоб я вірив у Боже зцілення, а Ковельська Церква буде заочно молитися за Галину, і Бог зцілить її там, в психлікарні. Я знову ожив серцем, хоча ще не знав, що до віруючих цієї церкви говорить Бог. І не знав, що вони заздалегідь поінформовані через сказане Богом Слово, що і як відбудеться. Я тільки помітив тверду впевненість, котра виражалася в їхніх словах. У мене з’явилася надія. Пізніше я дізнався, що їм були відомі як моя доля, так і те, коли буде очищена і стане нормальною Галина. Ганна Мажула принесла мені аркуш паперу, на якому були записані Божі Слова, сказані і про мене. Прочитавши написане, я з надією звернувся до Бога і твердо пообіцяв служити Йому. І ось сталося чудо: під час молитви Ковельської Церкви Бог сказав через Марію Гочачко, що Він очистив Галину там, в психлікарні! Невдовзі з лікарні надійшла телеграма: «Приїжджайте за дружиною». Приїжджаю туди, а лікар, побачивши мене, сказав: «Ваша жінка здорова!» І запитав: «У неї в родині є віруючі?» Я відповів, що нема, але віруючі молилися за неї. Він підтвердив, що з такого стану виходять тільки за молитвами віруючих. А Галина – мовби і не була ніколи хворою: спокійно дивиться і розсудливо говорить. Радіючи, ми поїхали додому! 

  Мені було приємно усвідомлювати, що мої нові знайомі, а з того часу – вірні друзі, несли щирі молитви з постом до Бога за зцілення Галини. Це діло є доказом того, що Бог почув їхні молитви. Галина також увірувала. 

 В ім’я Ісуса Христа, за все слава Богу Отцю і Сину і Святому Духу! Амінь! 

Галина Сас доповнює свідчення про себе 

Про свою хворобу я нічого пригадати не можу. Тоді я ніби прокинулася від затяжного сну, в який вже ніколи не впадала. Після того, як Бог мене зцілив, я більше не хворіла і не зверталася до лікарів. За весь цей час, дякуючи Господу, у мене ніколи не боліла голова. Працювала. Маю 33 роки стажу. Виховала дітей. Зараз я на пенсії. Я щаслива, що Бог мене помилував і покликав на Свій Шлях. Вдячна Господу, що Він явив наді мною велику милість. Якби віруючі Ковельської Церкви не молилися за мене, то лікарі б мені не допомогли. Я вдячна Богу і цьому Божому народу. Щаслива, що Бог таким шляхом привів мене в Свою Церкву для того, щоб спасти мою душу. 

За все слава Богу Живому! Амінь!

Іван та Галина Сас

Дошно, Ратнівського району, Україна

Повернутися до списку »